Чотири роки повномасштабної війни в Україні (12 років з 2014 року) змінили календар пам`ятних дат.

14 березня наша країна відзначає День українського добровольця, яке у 2017 році було започатковане Верховною Радою України на честь перших 500 добровольців Самооборони Майдану з метою вшанування мужності та героїзму захисників, що ризикували своїм життя заради незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України…

Революція Гідності (листопад 2013 – лютий 2014), масові акції громадянського спротиву, небажання українців знову стати придатком рашистської “великодержавності” привели до того, що народ піднявся на захист своєї Батьківщини!

Серед тисяч таких самовідданих, мужніх, сміливих співвітчизників були і наші випускники, якими ми дуже пишаємось і з гордістю хочемо розповісти їхні історії.

Знайомтесь: випускник НКПФК 2016 року відділення “Програмної інженерії”, спортсмен, артист, активіст громадського життя технікуму (тоді ще заклад освіти мав статус технікуму), красень і просто весела та гарна людина – Андрій Самарський.

“Доброго дня, шановні студенти. Мене звати Андрій Самарський, я доброволець з 2022-го року Національної гвардії України. Проходжу службу вже як 4 роки, був у гарячих точках, таких як: оборона Києва, Северодонецьк, Куп’янськ, Лисичанськ. І, власне, мені пощастило залишитись цілим, чого не можна сказати про багатьох військових та цивільних, які потрапляли під обстріли, бо по факту повністю стираються всі міста. І це не фраза із заголовків новин, все так і відбувається. Росія знищує міста і знищує людей, котрі в цих містах, а також військових, котрих катують у полоні. Це я кажу до того, щоб було розуміння чітке, що війна не зупиняється не тому, що цього не хоче, наприклад, влада України, чи хтось в Євросоюзі, чи в Америці. Війна не зупиняється, тому що ворог не зупиняється і тільки руйнує. І навіть те, що йому зараз тяжко, він все одно руйнує.

Що мене примусило, наштовхнуло йти у військо? Це, по-перше, бажання долучитися до дій, а не бути просто жертвою ситуації. Друге, я не міг прийняти для себе, що мене хтось буде захищати, тому я і пішов до війська. Перед цим я навчався у технікумі Новококовському приладобудівному, а після технікуму закінчив Харківський авіаційний інститут теж з інженерії програмного забезпечення. Сьогодні моя мета – як пам’ятати побратимів, так і рости кар’єрно. Зараз я вже не бойова одиниця. Де служу, не можу сказати. Що стосовно побажання, бажаю всім любити свою країну, бажаю всім прагнути особистого зростання і вміти мислити критично. Це важливо як для вас, як для однієї особи, так і для вашої сім’ї, як ланки суспільства. Всім бажаю всього найкращого. Слава Україні!“

Ще один наш студент-доброволець Понідзельський Сергій, який не вагався: треба чи ні? Пішов на фронт воювати за рідну землю, звільняти її від окупантів. Добра, щира, вихована людина, він також обрав у нашому закладі освіти дуже гарну спеціальність, яка під час війни стала найпрестижнішою, враховуючи, що сьогодні війна йде дронами… Сергій любить спорт, брав участь у різних спортивних змаганнях, що дуже допомагає йому сьогодні.

Я випускник Новокаховського приладобудівного технікуму 2018 року зі спеціальності: “Виробництво конструювання та технічне обслуговування радіотехнічних пристроїв”. Мені дуже подобалось навчатись, гарна атмосфера і чудовий колектив викладачів. Якщо чесно, я б ще раз хотів пережити ці моменти, коли там навчався. Технікум, як і викладачі, дав мені можливість повірити в себе і знати, що немає нічого неможливого, це місце, де завжди всі один одного підтримували. Класним керівником був у мене Опята Юрій Олександрович, якого, на жаль, з нами вже немає. Я дуже любив грати у футбол і з особливими щемом у серці згадую Кулика Сергія Івановича! Він завжди мене підтримував і вірив у мене, на змаганнях говорив: «Я знаю, ти зможеш!» Я і на сьогодні з ним спілкуюсь і дуже дякую йому за цю підтримку.

Найголовніше – це здоров’я, а для цього потрібно займатись фізкультурою чи спортом, щоб бути готовим до різних випробувань у житті.

З 2019 року пішов служити на строкову службу в 79 Десантно-штурмову Таврійську бригаду і пишаюсь цим, де і по цей час служу. У 2020 році за власним бажанням підписав контракт і став на захист Батьківщини. Повномасштабне вторгнення ми зустріли на сході України, було дуже важко, але ми всі розуміли, що ми на своїй землі, розуміли заради кого воюємо, – за наших рідних і близьких, за Батьківщину, за народ  України. Саме це давало і дає сили, навіть коли їх немає! За час служби з`явилося дуже багато друзів, можна сказати, братів! Головне бути відкритим до побратимів і чесним, ніколи не допускати паніки в незрозумілих ситуаціях.

На останок хотів би сказати: «Я дуже щаслива людина  і радий, що навчався в технікумі!  Висловлюю велику подяку всім викладачам!

Все буде Україна! Слава Україні! Героям Слава!»

Кальян Ігор розповідає про себе. Пішов в армію я в 18 років, за контрактом, а так як мобілізовувати  мене в такому віці не хотіли, то потрапив до свого друга (який теж, до речі, закінчив наш коледж) в бригаду Десантно-Штурмових Військ, і вже у складі цієї бригади воював на Луганському напрямку, було не легко, були і поранення і контузії, але хтось же має боронити нашу неньку.

Коледж дав мені знання з програмування, навчив бути більш людяним, також в коледжі я знайшов вірних друзів, з якими і досі підтримую зв’язок,  і, звісно, диплом, який разом зі здобутими знаннями в житті неодмінно стане в пригоді. Зараз я розумію, що програмування – це наше майбутнє. У коледжі викладачі супер, зі всіма завжди було цікаво, окремо дякую своєму класному керівникові Раїсі Василівні Градинар і вам, Валентино Іванівно, що не забуваєте.

Подорослішавши, я зрозумів, що не треба стояти на місці, завжди треба розвиватись. Навіть в армії намагаюсь підніматись вище і вище, триматись міцніше за сімʼю і вірних друзів, вони найголовніші, стежити за здоров’ям, це теж не менш важливо. У будь-яких ситуаціях я на позитиві, прагну ставити завжди якісь цілі і досягати їх, постійно виходити із зони комфорту.

Коледж – це невеликий етап у моєму житті, але запам’ятається він мені назавжди, там було і сумно на екзаменах, і весело, і тяжко, отримував там максимально різні емоції, вважаю, що коледж це те, що треба пройти всім. НКПФК назавжди в серці! Сьогодні я навчаюсь у військовому інституті на 3 курсі, скоро буду офіцером). Служу з Володимиром Мартинюком, який теж навчався у нашому коледжі і отримав професію компʼютерника).

Наші хлопці, наші діти, яких ми кожного дня бачили на заняттях, і не знали, яка внутрішня сила ховається під зовнішньою оболонкою – сьогодні справжні Герої! Низький уклін вам і величезна вдячність за ваше серце, вашу незламність і силу духу! Ми пишаємося вами!!!

ВИ СПРАВЖНІ ГЕРОЇ УКРАЇНИ!!! 

Хай вам щастить, повертайтеся з миром живими додому, до своїх сімей! Ми віримо, що скоро війна закінчиться, бо нас захищають такі, як ви!!!

Неймовірне почуття гордості охоплює за нашу молодь, за наших юнаків і дівчат, які у часи воєнної загрози стали до лав УКРАЇНСЬКОГО ДОБРОВОЛЬЦЯ!